Ich stamme aus Marokko, bin in Saudi-Arabien aufgewachsen und bin zum Studium nach Charkiw gekommen. Dort hat meine Frau Krystyna „mich gefunden“. Wir hatten eine Agentur, die ausländische Studenten betreute. Als der Krieg ausbrach, sind Krystyna, Danni und Alexandra zuerst geflohen. Ich konnte erst zwei Monate später nachkommen. Als Marokkaner bin ich in der Ukraine nicht wehrdienstpflichtig.

Nach vier Monaten hatte ich einen Minijob als Küchenhilfe. Danach war ich bei der Baumpflegezentrale in Greven als Helfer tätig. Zuletzt habe ich den B1-Kurs für Deutsch absolviert. Alle sagen, wenn man hier etwas werden will, kommt es auf die Sprache an. Ich will eine Ausbildung zum Lokführer machen, die werden immer gesucht.

Wir haben eine Weile sehr beengt in einem Zimmer gelebt, aber mit der Hilfe meines Ex-Chefs haben wir diese schöne Wohnung gefunden.

Alexandra geht Boxen und ist in einer Malgruppe. Den Kindern gefällt es hier. Wenn man sie fragt, sagen sie: Wir sind Deutsche. Gerade erwarten wir unser drittes Kind. Für Krystynas Mutter war es in Deutschland schwer. Sie ist nach Lettland weitergezogen und arbeitet dort als Köchin. Da kann sie Russisch sprechen. In Charkiw gibt es oft keinen Strom, alles ist teuer und jeden Tag fallen Bomben.

Мохамед (33 роки), Христина (35 років), Данні (7 років) та Олександра (13 років), Харків

Я родом з Марокко, виріс у Саудівській Аравії і приїхав до Харкова на навчання. Там мене і «знайшла» моя дружина Христина. У нас було агентство, яке опікувалося іноземними студентами. Коли почалася війна, Христина, Данні та Олександра втекли першими. Я зміг приєднатися до них лише через два місяці. Як марокканець, я не є військовозобов’язаним в Україні.

Через чотири місяці я отримав міні-роботу помічника на кухні. Після цього я працював помічником у центрі догляду за деревами в Гревені. Зовсім недавно я закінчив курс німецької мови на рівні В1. Всі кажуть, що якщо ти хочеш стати тут кимось, то потрібно знати мову. Я хочу вивчитися на машиніста поїзда, вони завжди потрібні.

Деякий час ми жили в дуже тісній кімнаті, але з допомогою мого колишнього шефа ми знайшли цю гарну квартиру. Олександра займається боксом і відвідує гурток малювання. Дітям тут подобається.  Коли їх питаєш, вони кажуть: Ми німці. Зараз ми чекаємо на третю дитину.

Мамі Христини було важко в Німеччині. Вона переїхала до Латвії і працює там кухаркою. Там вона може розмовляти російською. У Харкові часто немає електрики, все дорого і щодня падають бомби.