Ich komme aus Kryvyi Rih in der Südukraine. Im März 2022 bin ich mit meiner Mutter und meinem kleinen Bruder nach Deutschland geflohen. So etwas hätte ich mir niemals vorstellen können.

Mein ukrainischer Realschulabschluss wurde hier anerkannt. Ich bin in Rheine auf die Berufsschule gegangen und habe ein Jahr lang vor allem die Sprache gelernt. Danach habe ich im Oktober 2023 meine Ausbildung als pharmazeutisch-kaufmännische Angestellte (PKA) angefangen. Eigentlich hatte ich nur einen Praktikumsplatz gesucht. Aber weil es einen freien Ausbildungsplatz gab, hat mir der Apotheker gleich eine Ausbildung angeboten.

Die ersten drei Monate waren schwierig wegen der Sprache, vor allem am Telefon.  Aber es gibt viele Kunden, die Russisch oder Ukrainisch sprechen, da kann ich übersetzen. Das ist mein Vorteil.

Mein Vater ist Soldat in der Ukraine. Wir können ihn nur einmal in drei Monaten sprechen. Das ist schlimm.

Was ich verloren habe? Am wichtigsten sind meine Freunde und Verwandte. Ich hatte Freunde, die mit 22 Jahren im Krieg gestorben sind. Meine Freundin, die auch 19 Jahre alt aber zu Hause geblieben ist, kann jederzeit sterben wegen der Raketen. In der Schule habe ich eine Freundin, die Deutsche ist, da kann ich die Sprache üben. Ich möchte bleiben. Vielleicht kann ich nach der Ausbildung noch eine Fortbildung zur pharmazeutisch-technischen Assistentin machen.

Анна Софія (19 років), Кривий Ріг

Я родом з Кривого Рогу, що на півдні України. Я втекла до Німеччини з мамою та молодшим братом у березні 2022 року. Я ніколи не могла собі такого уявити.

Мій український атестат про середню шкільну освіту тут визнали. Я вступила до професійно-технічного училища в Райне і рік поспіль вивчала передусім мову. Потім у жовтні 2023 року я розпочала навчання на фармацевтично-комерційну працівницю (PKA). Насправді я просто шукала місце для практики. Але оскільки тут була вакансія, мені одразу запропонували почати навчання.

Перші три місяці було складно через мову, особливо по телефону.  Але є багато клієнтів, які розмовляють російською або українською, тому я можу перекладати. Це моя перевага.

Мій батько – солдат в Україні. Ми можемо говорити з ним лише раз на три місяці. Це жахливо.

Що я втратила? Найважливіше – це мої друзі та родичі. У мене були друзі, які у віці 22 років загинули на війні. Моя подруга, якій теж 19, що залишилася вдома, може загинути в будь-який момент через ракети.

В школі у мене є подруга-німкеня, з нею я можу практикувати мову. Я хочу залишитися. Можливо після завершення навчання я зможу вивчитися на фармацевтично-технічну асистентку (PTA).