Ich bin im März 2022 mit meiner Schwester Ludmyla (46), meiner Mutter und unserem Hund nach Greven gekommen. Vier Monate später haben wir schon im Briefverteilzentrum der Post gearbeitet. Wir dachten, wir könnten dort Deutsch lernen, aber viele sprechen Russisch. 

Meine Schwester hat außerdem einen Minijob in einem Imbiss. Und weil wir beide Erfahrungen in Restaurants und Hotels hatten, haben wir nach zwei Jahren beschlossen, ein eigenes Restaurant zu eröffnen. Wir wollen den Deutschen gutes Essen servieren. Unser Imbiss heißt ganz pragmatisch “Mahlzeit”. Die Vorbereitungen haben sich  hingezogen. Mit der deutschen Bürokratie hatten wir nicht gerechnet.

Ich bin in Mariupol geboren. Doch 2013 sind wir nach Irpin gezogen. Von dort sind wir erst weggegangen, als die Panzer schon vor dem Haus standen. Vier Tage und vier Nächte sind wir bis Berlin gefahren. Dort wartete eine Familie aus Reckenfeld, die schon alles für eine Familie mit Hund vorbereitet hatte. 

In der Ukraine waren wir immer selbständig. Wir haben verschiedene Dinge in der Hotellerie und Gastronomie gemacht. Es gab dort auch viele deutsche Gäste, die immer begeistert von unserem ukrainischen Essen waren. Ich finde, man sollte sich weniger Gedanken machen und mehr tun. 

Лариса (54), Ірпінь

Я приїхала до Гревена у березні 2022 року з сестрою Людмилою (46 років), мамою та нашою собакою. Через чотири місяці ми вже працювали в центрі розподілу листів на пошті. Ми думали, що зможемо вивчити там німецьку, але багато людей розмовляють російською.

Моя сестра мала окрім того міні-роботу в закусочній. І оскільки у нас обох був досвід роботи в ресторанах і готелях, через два роки ми вирішили відкрити власну гастрономію. Ми хочемо подавати німцям хорошу їжу. Наша закусочна має прагматичну назву „Mahlzeit“. Підготовка зайняла багато часу. Ми не розраховували на німецьку бюрократію.

Я народилася в Маріуполі. Але ми переїхали до Ірпеня Київської області у 2013 році. Виїхали звідти тільки тоді, коли танки вже стояли перед будинком. До Берліна ми їхали чотири дні і чотири ночі. Там на нас чекала сім’я з Рекенфельда, яка вже все підготувала для родини з собакою.

В Україні ми завжди були приватними підприємцями. Ми займалися різними справами в готельному бізнесі та громадському харчуванні. Ми мали там також багато німецьких гостей, які завжди були в захваті від нашої української кухні. Я вважаю, що треба менше думати і більше робити.