Wir wohnten in Kolomyja nur wenige Kilometer von einem Militärflughafen entfernt. In unserer Gegend kam es immer wieder zu Angriffen. Auch heute ist es gefährlich, dort zu leben. 

Andrii war Landvermesser, ich war Kunstlehrerin und habe in einem Kindergarten gearbeitet. Nach den Sprachkurs-Prüfungen für B1 suchen wir gerade einen Job.

Wir versuchen, hier unsere ukrainische Kultur zu pflegen. Mit dem Zug fahren wir nach Münster. Da gibt es einen ukrainischen Chor und die griechisch-katholische Kirche. Auch Zuhause haben wir im Kirchenchor gesungen und waren damit oft unterwegs auf Musikfesten.

Wir mögen unsere Tracht: die Vyshyvanka. Andrii trägt oft sein Hochzeitshemd und ich die Vyshyvanka, die meine Großmutter gestickt hat.  Mein Hobby ist die Perlenstickerei. Auch unser ältester Sohn ist davon begeistert.

Uns ist es schwer gefallen, die Familie und die Eltern zurückzulassen. Ich fühle mich am wohlsten mit vielen Leuten und Nachbarn um mich herum. Die Kinder besuchen drei verschiedene Schulen. Das zu organisieren, ist sehr anstrengend. Marko sagt, dass er schon 75 Prozent Deutsch versteht.

Einmal hat man uns am Grevener Bahnhof das ukrainische Nummernschild vom Auto gestohlen und den Auspuff abgesägt. Jetzt fahren wir mit einem deutschen Kennzeichen.

Катерина (34), Андрій (42), Юрій (15), Іван (12) та Марко (10), Коломия

Ми жили в Коломиї, всього за кілька кілометрів від військового аеропорту. У нашому районі неодноразово відбувалися обстріли. Жити там і сьогодні небезпечно.

Андрій був геодезистом, я – вчителькою малювання і працювала в дитячому садку. Зараз після іспитів мовного курсу В1 ми шукаємо роботу.

Намагаємося зберегти тут нашу українську культуру. Їздимо до Мюнстера потягом. Там є український хор і греко-католицька церква. Вдома ми також співали в церковному хорі і часто їздили на музичні фестивалі.

Нам подобається наше традиційне вбрання – вишиванка. Андрій часто одягає свою весільну сорочку, а я бабусину вишиванку. На фото наші сини вдягнені у вишиванки, вишиті їх бабусею. Моє хобі – вишивання бісером. Наш старший син теж цим захоплюється.

Одного разу на станції Гревен з нашої машини вкрали український номерний знак і відпиляли вихлопну трубу. Тепер ми їздимо з німецькими номерами.

Нам було важко залишити сім’ю і батьків. Мені найкомфортніше, коли навколо мене багато людей і сусідів. Діти відвідують три різні школи. Організовувати це дуже виснажливо. Іван каже, що вже на 75 відсотків розуміє німецьку мову.