Ich war mitten in meinem Sport-Master, als der Krieg begann.  Am 4. März 2022 waren meine Mutter, meine Großmutter, ich und zwei Katzen schon in Greven. Meine ältere Schwester und ihr Mann hatten sich hier ein Haus gekauft und steckten mitten in der Renovierung. Meine Mutter ist mittlerweile wieder zu meinem Vater nach Kyjiw  (Kiew) gezogen, er leitet eine Brauerei. Mein Vater wollte, dass wir in Sicherheit sind.

Nach vier Tagen in Deutschland hatte ich mein Bewerbungsgespräch im Großen Kiepenkerl in Münster. Weil ich nur Englisch konnte, war ich zunächst die Runnerin, die Getränke und Essen an die Gäste verteilt. Mittlerweile habe ich den C1-Sprachkurs an der Uni Münster abgeschlossen. Meinen Sport-Master konnte ich via zoom weiterführen und abschließen. Ich überlege, ob ich in Sportwissenschaften meine Doktorarbeit schreibe. 

Ich habe in der Ukraine als Volleyballtrainerin meinen Bachelor absolviert. Beim SV Greven trainiere ich im Moment eine U18 Mannschaft und auch die Beachvolleyballer. Wie es weitergeht? Meine Eltern wünschen sich, dass ich weiter hier Volleyball spiele und arbeite. Wenn der Krieg vorbei ist und es sicher ist, freue ich mich schon meine Heimat Kyjiw zu besuchen, wer weiß, wie und wo es dann weitergeht. 

Ich habe das Auto meiner Mutter übernommen. Damit ist es bequemer, zum Training und zur Arbeit zu kommen. Es gibt Leute, die gucken auf die Kennzeichen und tatsächlich wurde bei mir auch schon ein Adler aufgeklebt. Mir ist wichtig zu betonen: Flüchtlinge sind nicht nur arme Leute. Wir haben auch viel gearbeitet und sparen. Viele Frauen hier haben sofort angefangen zu arbeiten. Wir wissen, dass man arbeiten muss, um etwas zu erreichen.

Аліса (24), Київ

Коли почалася війна, я закінчувала магістратуру зі спорту.  4 березня 2022 року моя мама, бабуся, я та два коти вже були в Гревені. Моя старша сестра з її чоловіком купили тут будинок і саме робили в ньому ремонт. Незабаром моя мама вже повернулася до Києва, щоб жити разом із батьком, він має власну пивоварню. Батько хотів, щоб ми були в безпеці.

Після чотирьох днів перебування в Німеччині у мене була співбесіда на роботу в ресторані Großer Kiepenkerl у Мюнстері. Оскільки я розмовляла лише англійською, спочатку я розносила напої та їжу. Згодом я закінчила мовні курси C1 в університеті Мюнстера. Я змогла отримати ступінь магістра спорту в режимі онлайн. Я думаю про те, що можливо напишу докторську дисертацію в галузі спорту або освіти. Я отримала ступінь бакалавра в Україні як тренерка з волейболу.

Зараз я треную кілька команд в спортивному клубі SV Greven, в тому числі команду з пляжного волейболу. Що буде далі? Мої батьки хочуть, щоб я продовжувала грати у волейбол і працювати тут. Коли війна закінчиться і буде безпечно, я обов’язково поїду до Києва і буду вирішувати, де я зможу реалізувати себе краще.

У мене від мами залишився «Фольксваген Жук». На ньому легше добиратися на тренування та на роботу. Деякі люди звертають увагу на українські номерні знаки, одного разу я знайшла на них наліпку німецького орла. Але біженці – це не лише бідні люди. Ми також багато працювали і заощаджували. Багато жінок тут одразу почали працювати. Ми не такі, не хочемо, щоб нам просто все дали.