Ich habe in Pyrjatyn in der Oblast Poltawa gewohnt. Am 21. März 2022 bin ich mit meinen drei Kindern losgefahren. Die kleinste Tochter hatte im Zug ihren dritten Geburtstag, die mittlere war elf, der Sohn 14 Jahre alt.

Mein Mann war im Kriegseinsatz und hat ein Bein verloren. Ich habe mich bemüht, ihn nach Deutschland zu holen. Erst wollte er, dann hat er sich umentschieden. Er wollte für niemanden eine Last sein. Er hat sich scheiden lassen und alle Kontakte abgebrochen.

Ich bin Köchin und arbeite seit zwei Jahren in der Siedlerklause. In der Ukraine gab es in der Küche mehr verschiedene Gerichte. Hier ist alles stabiler und verständlicher. Ich mag die Arbeit.

Am Anfang habe ich mit einem elektronischen Übersetzer gearbeitet, aber jetzt geht es auch so. Ich werde nie die ersten Worte von Robin, dem Chef, vergessen, der sagte: Mach dir keine Sorgen, ich habe sehr viel Geduld.

Mit den Sprachkursen hatte ich zuerst Probleme, aber im zweiten Anlauf habe ich B2 geschafft. Die Arbeitsagentur hat mir jetzt Qualifizierungskurse als Köchin bewilligt. Ich arbeite seit August Teilzeit und kann gleichzeitig die Fortbildung machen.

Ich kann mich gut an die vier Monate im Container erinnern. Nur Gedankenkarussell und Tränen. Ohne meine Kinder und die Arbeit hätte ich das nicht überstanden.

Марія (36), Пирятин

Я жила в Пирятині Полтавської області. Я вирушила в дорогу з трьома дітьми 21 березня 2022 року. Наймолодшій доньці в поїзді виповнилося три роки, середній було одинадцять, а синові – 14.

Мій чоловік був на війні і втратив ногу. Я намагалася вивезти його до Німеччини. Спочатку він хотів, але потім передумав. Він не хотів нікому бути тягарем. Він розлучився зі мною і перервав усі контакти.

Я вже два роки працюю кухаркою в гастрономії  Siedlerklause. В Україні на кухні розмаїття страв було більшим. Тут все стабільніше і простіше. Робота мені подобається.

Спочатку я працювала з електронним перекладачем, але тепер можу робити це і так. Ніколи не забуду перші слова мого шефа Робіна, який сказав: «Не хвилюйся, у мене багато терпіння.» Спочатку у мене були проблеми з мовними курсами, але з другої спроби я склала іспит на рівні А1. З серпня я працюю неповний робочий день і можу паралельно навчатися.

Я дуже добре пам’ятаю перші чотири місяці в контейнері. Просто карусель думок і сліз. Я би не пережила це без дітей і роботи.