Ich war Verkäuferin in Charkiw. So konnte ich meine behinderte Tochter Sascha (damals 9) besser pflegen. Sie litt an einer seltenen genetischen Veränderung, dem Rubinstein-Taybi-Syndrom. Drei Monate vor dem Kriegsausbruch war mein Mann ums Leben gekommen. Für meinen Sohn Daniel (16) war das alles schwer.

Sascha reagierte extrem auf Lärm. Können Sie sich vorstellen, wie das war in Charkiw? Sirenen, Flugzeuge, Raketen. Wir sind im März geflohen, in sieben Zügen, zwei Tage ohne Unterbrechung. Als wir gerade mal 17 Tage in Deutschland waren, ist Sascha an Herzversagen gestorben. Hier, an dieser Stelle, wo früher die Wohncontainer gestanden haben.

Der Tod meiner Tochter war schrecklich. Aber sehr viele Menschen und Behörden haben mir geholfen. Dafür bin ich sehr dankbar. Das Bestattungsinstitut bewahrt noch ihre Asche auf. Wir wollen sie in Charkiw bestatten, neben ihrem Vater.

Ich habe den Kurs für das Sprachniveau A2 gemacht und arbeite Vollzeit bei einer Zeitarbeitsfirma. Außerdem putze ich im Minijob in einer Kirche. Ich dachte, bei der Arbeit lernt man besser Deutsch. Aber fast alle meine Kollegen sind auch Ausländer.

Ich vermisse mein normales Leben in Charkiw. Die Arbeit, die Wohnung, die wunderschöne Stadt: natürlich auch meine Eltern und meinen Bruder, der beim Militär ist. Meine Mutter war neulich 15 Tage hier. Da konnte sie endlich einmal ausschlafen. Ich möchte jetzt hierbleiben. Vermutlich wird der Krieg so schnell nicht vorbei sein.

Тетяна (41), Харків

Я працювала продавчинею в магазині в Харкові. Так я могла краще піклуватися про мою доньку з інвалідністю Сашу (на той момент 9 років). Вона страждала від рідкісної генетичної мутації – синдрому Рубінштейна-Тайбі. Мій чоловік помер за три місяці до початку війни. Мій син Даніель, якому зараз 16 років, дуже важко це сприйняв.

Саша екстремально реагувала на шум. Уявляєте, як це  було в Харкові? Сирени, літаки, ракети. Ми тікали в березні, сімома потягами, два дні без перерви. На сімнадцятий день нашого перебування в Німеччині Саша померла від серцевої недостатності. Тут, на цьому місці, де раніше стояли контейнери.

Смерть моєї доньки була жахливою. Але мені допомогли дуже багато людей та організацій. Я дуже вдячна їм за це. У похоронному бюро досі зберігається її прах. Ми хочемо поховати його в Харкові, поруч з її батьком.

Я закінчила мовний курс А2 і працюю на повну ставку  через агентство з тимчасового працевлаштування. Також я підробляю прибиранням у церкві. Я думала, що на роботі зможу краще вивчити німецьку. Але майже всі мої колеги також іноземці.

Я сумую за своїм звичайним життям у Харкові. За роботою, квартирою, чудовим містом, і, звичайно, за батьками та братом, який служить в армії. Нещодавно моя мама була тут 15 днів. Вона нарешті змогла виспатися. Тепер я хочу залишитися тут. Напевно війна не закінчиться найближчим часом.